воскресенье, 22 ноября 2009 г.

Споведзь і духоўнік. (Исповедь и духовник)

На каталіцкай канфэрэнцыі, прысьвечанай эвангелізацыі, кіраўніца нашай працоўнай групы спытала, у каго з нас ёсьць пастаянны духоўнік. Руку падняла толькі адна сястра-законьніца. А нас было чалавек дваццаць. Пастаяннага духоўніка ня так то лёгка знайсьці. У мяне яго таксама няма, але варта хаця б паспрабаваць гэта зрабіць.

Месяцы два таму я спавядалася ў аднаго маладога ксяндза-манаха. Звычайна споведзь даецца мне вельмі, вельмі цяжка. Падыходзячы да канфэсыяналу, я пачынаю трэсьціся, нібыта асінавы лісток, у галаве ўсё пераблытваецца ад страху і сораму, я ледзьве стрымліваю сьлёзы, і ў гэты час я нават магу забыцца, як мяне завуць. А ў той раз мяне агарнуў нейкі дзіўны супакой, і калі сьвятар пачаў задаваць пытаньні, я насамрэч адчула, зразумела, ўсьвядоміла, што ў канфэсыянале знаходзіцца не ксёндз, але сам Пан Езус. Сэрца перапоўнілася ўсёдаравальнай любоўю, зьнік страх, і было такое адчуваньне, што перада мною адчыніліся ўсе дзьверы, рухнулі ўсе сьцены, зьляцелі ўсе замкі і пячаці, раскрыліся ўсе таямніцы Неба і Зямлі, усе да адной, і ўсе людзі зрабіліся такімі блізкімі… І Біблія стала цалкам зразумелай, уся – да апошняй літары… І зьнік грэх… І сьмерці ўжо не было… І цела зрабілася іншым… А дыхаць стала лёгка-лёгка-лёгка – бо Бог быў паўсюль, і я дыхала Ім…

То быў чарговы знак… То была сапраўдная споведзь… То быў Рай на Зямлі…

Можа, то быў менавіта “мой” духоўнік?.. :)

***
На католической конференции, посвящённой евангелизации, руководитель нашей рабочей группы спросила, у кого из нас есть постоянный духовник. Руку подняла только одна сестра-монашка. А нас было человек двадцать. Постоянного духовника не так то легко найти. У меня его тоже нет, но стоит хотя бы попытаться это сделать.

Месяца два назад я исповедовалась у одного молодого ксендза-монаха. Обычно исповедь даётся мне очень, очень тяжело. Подходя к конфессионалу, я начинаю дрожать, как осиновый листик, в голове всё путается от страха и стыда, я едва сдерживаю слёзы, и в это время я даже могу забыть, как меня зовут. Но в тот раз меня охватил какой-то необыкновенный покой, и когда священник начал задавать мне вопросы, я действительно почувствовала, поняла, осознала, что в конфессионале находится не ксёндз, но Сам Господь Исус. Сердце переполнилось всепрощающей любовью, исчез страх, и было такое чувство, что передо мной распахнулись все двери, рухнули все стены, слетели все замки и печати, раскрылись все тайны Неба и Земли, все до одной, и все люди стали такими близкими... И Библия стала полностью понятной, вся - до последней буквы... И грех исчез... И смерти уже не было... И тело сделалось другим... И дышать стало легко-легко-легко - потому что Бог был везде, и я дышала Им...

Это был очередной знак... Эта была настоящая исповедь... Это был Рай на Земле...

Возможно, это был именно "мой" духовник?.. :)

Комментариев нет:

Отправить комментарий